Історія нашої школи
Красиве наше село Кошари. Широкі рівні вулиці, обсаджені фруктовими деревами, акаціями і стрункими тополями. Виділяється наше село гарними акуратними будиночками, де живуть колгоспники. На території села є сільська рада, колгоспна контора, дитячий садок, ФАП, церква, пошта та гарна двоповерхова школа, де навчаються діти. Колгосп займається землеробством та тваринництвом.
Як і всі села Роздільнянщини наше село має свою історію. Колись територія нашого села, починаючи з 15 століття, належала Туреччині та ІІ васалу - Кримському ханству. Внаслідок російсько–турецьких воєн 1768–1774 рр. і 1787–1891 російським і українським народом було звільнено північне Причорномор׳я. За розпорядженням російської цариці Катерини ІІ 02 вересня 1794 році розпочалося будівництво Одеси, як купецької торгової гавані. Землі північного Причорномор׳я не були освоєні, тому цариця Катерина ІІ звернулася до народів Європи, щоб засіяли й освоювали землі північного Причорномор׳я. Так на Одещині з׳явилися села, які засновували болгари, серби, німці та інші європейські народи.
Наше село було засноване німцями, ймовірно воно виникло наприкінці 18 на початку 19 століття і назвали його Кошари. Походження цієї назви зв’язане із зайняттям німців. Одразу вони не змогли освоїти неозорі степи і займалися скотарством. Випасали на цих просторах худобу, будували хліви – кошари. Звідси і дістало таку назву наше рідне село. Пізніше німці стали займатися землеробством, вирощували виноград. До встановлення радянської влади господарство було одноосібницьким.
Радянська влада на Україні була встановлена в 1920 році. Згодом почалася сталінська індустріалізація. Німцями, в селі Кошари був створений колгосп, першим головою якого був Нутц Г. Корінна жителька села Кошари згадує, що перша школа за радянської влади була заснована у 1934 – 1935 рр. Сандул Марія Григорівна розповіла , що школа була початкова, вчителем і директором - Катерняк Іван Михайлович.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Восьмого серпня 1941 року фашисти захопили Роздільну, а 6 серпня – Кошари. В село разом з німцями ввійшли й румуни, яким за участь у війні Гітлер обіцяв Одещину. В першу чергу вони виселили у сусідній хутір Голіково українські родини. Серед них була і сім׳я Сандул Марії Григорівни. Вона пам’ятає, що корінних німців, які проживали в селі, вони теж переселили, можливо, в Німеччину. Очевидно, виселяючи українські родини і вже родини радянських німців, вони планували заселити благодатний край німцями – колоністами. Під час війни Фунт, місцевий житель – німець, викладав в школі всі предмети німецькою мовою.
Звільнення на Україну прийшло після Сталінградської та Курської битв. Одещина була звільнена у квітні 1944 році. Вона звільнялася військами 3-го Українського фронту, яким командував наш земляк Малиновський Родіон Якович та кінно – механізованою групою під командуванням генерал – лейтенанта Плієва І.О.
Село Кошари було звільнено 1 квітня 1944 року. В Кошари знову переселилися родини українців з хутора Голіково. Відомо також, що в 1944 р. в Кошарах був аеродром.
В грудні 1946 року в нашому селі організовано радгосп «Комуніст». Першим директором був Осадчий Павло Федорович, за якого почалося налагодження господарства у післявоєнний час. У новостворений радгосп стали приїжджати працювати люди з різних областей України, які живуть тут і понині. Це люди із Львівської, Івано-Франківської, Вінницької та інших областей України та Молдавії. В основному радгосп почав займатися землеробством та тваринництвом.
З після воєнного часу і до 1964 року на території села Кошари функціонувала лише початкова школа. Запам’яталися кошарцям старшого покоління вчителі того часу: Мамайленко Марія Микитівна, Будніченко Наталія Павлівна. Було на той час 4 класи – 2 комплекти.
В 1964 році початкова школа реорганізована у восьмирічну школу, першим директором якої був Трояненко Михайло Тимофійович. В ній працювали такі вчителі: Трояненко М.Т. – викладав історію; завуч – Томчик Павло Григорович – чудовий фізик; Чухнова М.Г. – викладала хімію; Хорощенко А.І. – викладала українську мову та літературу; Бишляга О.О. – російську мову та літературу; Бровченко Г.А. – математику; Савінський А.І. – німецьку мову.
Складову частину закладу становили початкові школи села Лозове та Голіково. Закінчивши початкову школу, учні цих сіл приїздили до Кошарської восьмирічної школи для подальшого навчання. В селі функціонував пришкільний інтернат, в якому учні проживали, харчувалися, готувалися до уроків. Був на території радгоспу і клуб, який ще за радянської влади перебудований з німецького костьолу. Тепер це приміщення обладнане під спортзал. Бібліотека в селі розміщувалася у різних приміщеннях: тепер для неї виділено кімнату в школі.
Село розросталося з року в рік. Воно поповнювалося робітниками, спеціалістами. Батьки були зацікавлені, щоб їхні діти одержували середню освіту і разом з тим залишались вдома. Для одержання середньої освіти випускники восьмирічної школи їздили навчатись в Роздільнянську середню школу. На будівництво школи коштів не було. І на загальних зборах в радгоспі вирішили побудувати гуртожиток. Для будівництва використали проект школи села Василівка Біляївського району. Після закінчення будівництва кімнати переобладнали під класи. Багато зусиль доклали для будівництва школи директор радгоспу Лисенко Федір Андрійович, виконроб Гладкий Петро Якович та парторг Романенко Олександр Іванович.
1 вересня 1979 року середня школа почала працювати. Директором школи був Трояненко М.Т., завучем – Лугова Тетяна Федорівна. Працювати було важко, кадрів не вистачало. Адміністрація школи поставила перед собою чітке завдання: вирощувати свої кадри. З цією метою за направленням райвно випускники поступали до закладів, які вивчали педагогічну освіту.
Випускники моєї школи.
Серед випускників є такі, які закінчивши педагогічні заклади, повернулися в рідну школу: Лембас Г.В., Іванюк О.М., Іванюк О.М., Сазанська І.М., Герніченко С.П., Леонов П.М., Леонова Л.В., Стефанюк Н.І., Сидорук Н.В.
В школі склалась своєрідна робота з ветеранами Великої Вітчизняної війни, ветеранами праці. Всіх ветеранів війни учні школи знають по прізвищах. Ветерани війни запрошуються в школу на шкільні і позашкільні міроприємства. Учні збирають матеріал про участь ветеранів – односельців у війні. Проводяться уроки пам’яті. Кожного року проводиться мітинг, присвячений Дню Перемоги. На території села Кошари і с. Лозове проживає не так вже і багато живих свідків війни. З метою увіковічнення пам’яті на шкільному подвір׳і встановлено пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.
18 січня 2017 року загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с.Кошари була перейменована на Кошарську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Роздільнянської районної ради Одеської області.
22 березня 2021 року Кошарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Роздільнянської районної ради Одеської області перейменована на КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КОШАРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ РОЗДІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ".
15 листопада 2023 року КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КОШАРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ РОЗДІЛЬНЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ" перейменовано на комунальний заклад "Кошарський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області"
Коментарi